Комунальний вищий навчальний заклад
||
З 1998 року заклад виконує програму реформування сестринської освіти в Україні,
яка забезпечує відповідність професії медичної сестри міжнародним стандартам.

Архив новостей

[10.05.2018] У СЕРЦЕ СТУКАЄ ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ НАБАТ


  32-а річниця аварії на Чорнобильській АЕС –  дата сумна і незабутня, на жаль, на довгі сотні років.

 

Тема страшної катастрофи  вселенського масштабу ніколи не  обходить  і наш навчальний заклад. У цей траурний день  у групах коледжу відбулися бесіди, інформаційні повідомлення про атомну трагедію в Україні, а ось студенти групи Ф-912 під керівництвом викладачів української мови та літератури організували і провели зворушливий  літературно-музичний захід з теми: «Українські письменники, митці про Чорнобильську трагедію».

 

 На видному місці – чорнобильський дзвін атомної біди, червона калина, ніжні незабудки, свічки скорботи, колючий дріт, яким ось вже більше тридцяти років оповитий колись чарівний край.

 

 На халатах у студентів групи – чорні стрічки скорботи за десятками тисяч  ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, які померли від страшного лиха. Допитливий пошуковець Євгеній Губернюк повідомляє, що в перші ж дні трагедії на допомогу ліквідаторам прийшло 25 тисяч лікарів, 5 тисяч медичних сестер і фельдшерів, було розгорнуто більше 4000 медпунктів.

 

 У зоні смертельної небезпеки самовіддано працювали і випускники нашого коледжу. Як свідчить Євгеній, майже двох мільйонів українців, білорусів, інших народів  торкнувся «мирний атом», який виявився смертоносним. Сьогодні він стукає в наші серця. Про злочин  тодішньої влади перед українським народом і мешканцями Європи свідчать письменники і митці України.

 

  Власні вірші про чорнобильське лихо читає талановита студентська  поетеса Альона Грицай, звинувачувальні слова українських письменників проголошують  справжні юні цінителя слова Михайло Коноплянко, Катерина Колп, Анастасія Літохіна, Вікторія Сіра  та інші учасники заходу. Юля Ганенко демонструє жахливі кадри, на яких зображена принишкла атомна біда всього українського народу. Студенти передають  те всенародне горе словами відомих письменників, поетів України.  І справді, як у Ліни Костенко:  «Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись...»

Сумні звуки мелодії,  пісня-набат, кадри документальної кінострічки,  простромлені голками-променями радіації, розгублені обличчя тих, кого здебільшого вже немає на світі, кинута лялька, заплаканий ведмедик, слова гіркої поезії….

Такі заходи не залишають байдужими юні серця.