Комунальний вищий навчальний заклад
||
З 1998 року заклад виконує програму реформування сестринської освіти в Україні,
яка забезпечує відповідність професії медичної сестри міжнародним стандартам.

Архив новостей

[11.04.2018] НАША СТУДЕНТКА – ДНІПРОВА КОРОЛЕВА


 Третьокурсниця медсестринського  відділення Альона Ветренко ходить дуже стрімко, не просиджує час на лавці, не  простоює біля вікна. Їй ніколи. Вона – срібний призер чемпіонату України з …жіночого хокею. Правда незвично? Юна дівчина – і такий, на перший погляд,  жорсткий чоловічий вид спорту, як хокей.  Тут неабияка спортивна підготовка потрібна, ще й чимало мужності.  Нашій Альоні все вдається,   минулого року, приміром,  Альона і її команда стали чемпіонами України. Тож як тут не поцікавитись  такою спортивною  знаменитістю?

Ми бесідуємо, а дівчина все позирає на годинник, у неї розписана кожна хвилина.

  -         Певне, у тебе, Альоно, вимогливі батьки і навчили тебе правильно розпоряджатись часом?

 -         Вони й справді вимогливі, однак  приділяти багато уваги мені або сестрі в них просто не вистачає часу. І в бабусі, до речі, теж.

      -         Певне, всі напружено працюють?

     -         Так працюють напружено, а решту часу віддають … спорту. Бабуся моя – майстер  спорту з баскетболу, тато – кандидат в майстри спорту з греблі, мама – майстер спорту з плавання. Сестричка серйозно займалась кінним спортом, затим хокеєм.

      -         А сьогодні? 

      -          Стала архітектором, поїхала до Італії, але спорт не залишає.

      -         Чому ти обрала саме такий важкий вид спорту, та ще й травмонебезпечний?

      -      З п’яти років я з задоволенням займалась балетом на льоду, мала чудові перспективи. Потім сестричка Катя показала хокей – і я не втрималась. Захопилась, закохалась. Жодна обставина не примусить пропустити тренування або гру.

    -  Я - нападник у команді  «Дніпрові королеви». Граємо по всій Україні. Я дуже стараюсь, адже маю перспективу потрапити до збірної України з жіночого хокею.

- Де ж ти скільки часу береш, щоб і в коледжі встигати, і тренування не пропускати, і на змаганнях вигравати?

-         Щоправда, інколи хочеться просто прихилити голову до чогось і трохи перепочити. Адже я не лише займаюсь спортом, але й працюю…

-         Навіть важко уявити, певно, що твій підробіток пов’язаний  зі спортом?

-         Ні, з майбутньою професією. Працюю санітаркою у відділенні нейрореанімації обласної клініки імені І.І.Мечникова.

-         Справді, на такі напружені умови життя здатна лише дуже сильна людина.

-            Я дуже сильна, а ще – закохана. І не лише в хокей, чи в кінний спорт,  а, насамперед, в  медицину. Я спостерігаю, які мужні люди працюють у нашому відділенні нейрореанімації. Вони годинами ведуть боротьбу за життя людини. Справжня передова,  тож буду готувати себе саме до  професії медика, мрію про академію,  мрію стати лікарем.

-         Ось на знімку: на тобі  – краги, шолом, захисні щити, … Незграбна клюшка. Все таке важке,  загрозливе, а  медик – тендітний, скромний, не войовничий

-         Однак обидві професії властиві лише мужнім, сміливим, відданим. Власне таких прикладів  по-справжньому  закоханих у свою роботу і спорт професіоналів чимало і в нашому коледжі. Ось  наш директор Ігор Едуардович  Шарун. Він і лікар- педіатр прекрасний, і вчений – кандидат медичних наук. Має півтори сотні друкованих наукових робіт, керує таким великим навчальним закладом, в якому працює півтори сотні  викладачів та навчається більше 1200 студентів. І при цьому – захоплюється кількома видами спорту, незмінний капітан кількох спортивних команд. Отож у кожного перед очима не один такий приклад, тому я впевнена: хто хоче і мріє - той діє, і, врешті, досягає своєї вершини.